Житлово-комунальне господарство (далі - ЖКГ) – це одна з важливих і пріоритетних галузей національного господарського комплексу, яка забезпечує життєдіяльність населених пунктів та суттєво впливає на розвиток різноманітних взаємовідносин у державі. ЖКГ значною мірою формує середовище життєдіяльності людини – комфортність міста, району, мікрорайону, житла. Його визначають як комплекс підгалузей, які забезпечують функціонування інженерної інфраструктури різних будівель населених пунктів, що створює зручності і комфортність проживання та перебування в них громадян шляхом надання їм широкого спектра житлово-комунальних послуг.
Підгалузі ЖКГ працюють за особливими технологіями: очищення води – фізико-хімічні процеси; енерго-теплопостачання включає технології виробництва тепла, теплообміну, транспортування; житловий сектор – ремонтно-будівельні й сантехнічні роботи (технології) тощо.
Притаманне підгалузям ЖКГ розходження технологій породжує об’єктивну відособленість виробничих процесів, формує самостійні структури обслуговування, контролю й обліку, зумовлює відмінності в економічних механізмах, особливо що стосується впливу на структуру витрат, втрати, запаси, потреби в інвестиціях.
Більшість підгалузей працює по кредитному механізму оплати послуг: тобто отримання коштів за послуги здійснюється через певний проміжок часу після їхнього надання.
ЖКГ являє собою складну ієрархічну систему, яка об’єднує чимало окремих підсистем:
а) житлового господарства;
б) санітарно-технічну (водоводи, каналізація, підприємства по очищенню міст);
в) енергетичну (електростанції, котельні, теплові, електричні й газові мережі);
г) міськелектротранспорту;
д) об’єкти зовнішнього благоустрою (шляховоди, зелені насадження, мостові, набережні та ін.);
е) інфраструктуру обслуговування житла;
ж) збору і переробки сміття тощо.
Особливістю функціонування ЖКГ є те, що воно представлене “чистими” природними монополіями і підгалузями, які розвиваються за законами конкурентного господарства. До останніх належить експлуатація житла, санітарне очищення територій тощо.
Ще однією характерною особливістю ЖКГ є те, що комплекс переважно надає послуги, а не виробляє товари, а отже, належить до виробничої і невиробничої інфраструктури.
Третя особливість ЖКГ пов’язана із забезпеченням життєдіяльності передусім міського населення, однак слід зазначити, що визначення ЖКГ як специфічно міського господарства є неточним, у менш розвинутій і складній формі воно наявне і в сільських населених пунктах. Незважаючи на те, що більшість населених пунктів у сільській місцевості майже не мають спеціального технічного обладнання, а підприємства ЖКГ сільських поселень навіть організаційно не виділяються з різного роду підприємств, розвиток ЖКГ на селі вимагає не меншої уваги, ніж у містах.
Усе це свідчить про необхідність інтеграції сільської комунальної служби в єдиний житлово-комунальний комплекс.
Особливістю управління ЖКГ є те, що значні повноваження по управлінню цією галуззю мають місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування, які, у свою чергу, приймають регіональні програми розвитку підприємств галузі та організовують їх виконання.
Слід відзначити, що поступово, в міру продовження економічних реформ, здійснюватиметься перерозподіл функцій між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями у сфері будівництва, реконструкції та утримання житла з метою їх децентралізації.
Хоча у галузі  зосереджено майже 20 % основних фондів області,  ЖКГ залишається найбільш технічно відсталою галуззю економіки з багатьма проблемами. Технічний стан мереж і споруд дійшов критичної межі. Так, кількість та обсяги повністю замортизованих основних фондів і обладнання теплоенергетики, водопостачання та водовідведення, міськелектротранспорту, систем сміттєпереробки  у 1,5–2 раза більші, ніж у будь-якій іншій галузі. Незадовільним є фінансовий стан підприємств, зумовлений, насамперед, постійно зростаючою заборгованістю за спожиті житлово-комунальні послуги з боку всіх категорій споживачів.
Незважаючи на те, що проблеми функціонування житлово-комунального комплексу постійно перебувають у фокусі пильної уваги органів державного управління України, проте серйозних позитивних зрушень у цій сфері досі не відбулося. Це можна пояснити тим, що система ЖКГ є інфраструктурною складовою системи державного управління та місцевого самоврядування, проте інвестується за остаточним принципом. Це, у першу чергу, склалося внаслідок відсутності чіткого  розподілу повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, коли на державному рівні практично не розглядаються, а отже, і не вирішуються питання, пов’язані з діяльністю житлово-комунального господарства, а їх вирішення повністю перекладено на плечі та фінансово-економічні бази органів місцевого самоврядування – місцеві ради.
Основні об’єкти житлово-комунального господарства знаходяться у власності територіальних громад і безпосередньо - у сфері управління органів місцевого самоврядування. За таких умов говорити про повноцінне фінансування потреб ЖКГ не доводиться.
Складається порочна практика, коли підприємства галузі не мають достатніх обігових коштів для утримання в належному стані комунальних споруд, мереж, устаткування, погіршується технічний стан основних фондів, збільшуються питомі втрати та непродуктивні витрати матеріальних та енергетичних ресурсів, як наслідок – знижується рівень та якість комунальних послуг, що викликає обґрунтоване незадоволення населення і, відповідно, зменшення обсягів платежів.
Слід констатувати наявність потужного впливу політичних чинників на ситуацію у сфері ЖКГ. Адже рівень тарифів, сплачуваних населенням за житлово-комунальні послуги, традиційно був одним з вагомих аргументів у передвиборчих змаганнях різних років. Тривале штучне стримування перегляду тарифів на житлово-комунальні послуги для населення за високих темпів зростання цін на енергоносії в умовах наростання політичного популізму, суттєво поглибило проблему та наблизило її до критичної межі.  
Отже, на сьогодні житлово-комунальне господарство залишається однією із самих слабких ланок як в економіці, так і в управлінні України, і є одним з основних середовищ соціальної напруги. Головна причина полягає в тому, що галузь безнадійно відстала у впровадженні ринкових відносин та в оновленні основних фондів і технологій.
У зв’язку з цим, особлива увага повинна приділятися модернізації системи фінансування житлово-комунального господарства, яка враховує традиційні джерела фінансування і принципово нове джерело – доходи за рахунок створення нового сектора регіонального і муніципального бізнесу, залучення вітчизняних і закордонних інвестицій.
Отже, зміна у сфері  ЖКГ можлива у разі здійснення:
1. Вдосконалення нормативно-правової бази.
2. Фінансової стабілізації галузі.
3. Технічного переоснащення ЖКГ.
Інструментом вирішення цих нагальних і гострих питань повинні стати:
- система цільових програм;
- інвестиційний менеджмент;
- нові механізми управління.
Основна діюча нормативно-правова база у сфері ЖКГ
Основним нормативним документом у сфері ЖКГ є  Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06. 2004 року № 1875 – IV (набрав чинність з 01.01.2005 року), який визначає основні засади організаційних та господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виробниками, виконавцями і споживачами, а також їх права та обов’язки.
Статтею 7 цього Закону передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить:
1) затвердження та реалізація місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, участь у розробленні та реалізації відповідних державних і регіональних програм;
2) встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону;
3) затвердження норм споживання та якості житлово-комунальних послуг, контроль за їх дотриманням;
4) визначення виконавця житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;
5) управління об'єктами у сфері житлово-комунальних послуг, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації;
6) забезпечення населення житлово-комунальними послугами необхідних рівня та якості;
7) встановлення зручного для населення режиму роботи виробників та виконавців;
8) інформування населення відповідно до законодавства про реалізацію місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, а також щодо відповідності якості житлово-комунальних послуг нормативам, нормам, стандартам та правилам;
9) укладання договорів з підприємствами різних форм власності на вироблення та/або виконання житлово-комунальних послуг;
10) здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів у сфері житлово-комунальних послуг;
11) проведення моніторингу виконання місцевих програм розвитку житлово-комунального господарства;
12) вирішення інших питань у сфері житлово-комунальних послуг відповідно до законів.
Зокрема, стаття 19 цього Закону визначає, що взаємовідносини здійснюються виключно на договірних засадах, а статті 20-25 визначають права та обов’язки сторін, у тому числі і обовязкове укладення договорів.
Пункт 2 ст. 7 можна конкретизувати  вимогами ст. 28  Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якими виконкоми місцевих рад встановлюють у порядку і межах, визначених законодавством, тарифи на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.
До бази підгалузевих законів відносяться такі:
- «Про питну воду та питне водопостачання»;
- «Про теплопостачання»;
- «Про благоустрій населених пунктів»;
- «Про побутові відходи»;
- «Про поховання та похоронну справу»;
- «Про енергозбереження»;
- «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»;
- «Про обєднання співвласників багатоквартирного будинку» та ін.